Березень 6, 2016

Доблесть театру – вбивати війну!

У мистецтві змагання неможливе, бо не має об’єктивних критеріїв його оцінки, і дорогоцінне воно саме суб’єктивністю сприйняття, неповторністю хвилювання особистості.

Цим хвилюванням живиться, зростає, достигає плід духовний. Цінність цього плоду є стратегічною цінністю народу. Недостойний гине без слави, перемагає духом прямий, сильний і незламний.

Нині дуже по-різному, але зосереджено, саме про це говорить український театр. Ріст насиченості театрального життя спричинений бажанням знайти розраду неналагодженості серця.

До 24 театрів, яких фінансово підтримує місто, протягом кількох останніх років додалось 68 театральних осередків. Вони використовують різні організаційно-економічні форми, опановують приміщення, які не для театрів будувалися, показують вистави, дійства, багато чогось ще не визначеного в жанрі. Вони живуть театром, слугують йому, вони закохані у нього. Душа закоханого, як відомо, живе в чужому тілі. Глядач це відчуває, цінує, вдячно приймає.

Сьогодні цей цікавий і потужний театральний пласт цілком заслуговує на підтримку міської влади. Київське місцеве творче відділення Національної спілки театральних діячів України запропонувало Департаменту культури започаткувати ще одну театральну премію саме для цих лицарів театральної справи — «Сценограй» — і отримало підтримку.

Важливо наголосити, що «Київська Пектораль», називаючи номінантів, жодним чином не принижує цінності інших робіт, які талановито і відповідально продовжують знайдене і шановане глядачем. Більше того усі, хто працюють в театрі, дуже добре усвідомлюють ризик будь-якого експерименту в теперішніх економічних умовах, хоча театральний слух особливо радіє новому.

Критерії оцінки теж не можуть бути універсальними. За рішенням цьогорічної експертної групи музична вистава драматичного театру стала в один конкурентний ряд із виставами музичних театрів, а вистава мікросцени для 21 глядача увійшла в загальну п’ятірку зі спектаклями на добре екіпірованій сцені із залою на 140 місць.

 

Можливо, це зробить музичні театри драматичнішими, а драматичні — музичнішими. А от уваги до виражальних засобів малої сцени, на якій театр творить із нічого і в будь-якому просторі, це точно нічого не додасть. Окремою несподіваною радістю стала вистава Муніципального  лялькового театру, яка увійшла до  переліку творів, представлених драматичними театрами.

Та найважливіше те, що весь творчий доробок київських професійних театрів демонструє суголосність суспільному хвилюванню. Він чітко реагує на тривожність існування в нових обставинах, на різкість немонетарної інфляції, на всепроникливість війни. Він намагається всіляко побачене очима урозуміти серцем. Він наголошує — неправедний живе в страху, а праведного супроводжує хоробрість. Він констатує — нещастя схильне до обвинувачень. Він закликає щомиті думати, що доброго ти можеш зробити для іншого.

Так, змінилися обставини життя. Але змінилися і ми. Якої якості миру ми прагнемо? За Цицероном: «Я надаю перевагу найнесправедливішому миру найвиправданіший війні», чи за Макіавеллі: «Найкращий спосіб оволодіти містом — зруйнувати його»? Доблесть театру — вбивати війну!

Звичайно, не йдеться про якісь агітки. Та їх і нема у жодній виставі. Але коли у всесвітньо знаному мюзиклі виникають документальні кадри, які доводять ідентичність гітлерівських і путінських окупаційних дій, коли радіоактивний гумор межує з правдою життя в Чорнобильській зоні відчуження, стає очевидною сила слова, мовленого сценою.

Лесь Курбас акцентував: «Актор існує на сцені в обмеженому просторі. Долаючи цю обмеженість, треба шукати такі форми сценічного висловлювання, які здатні передати необмеженість людського «я», його зв’язок із вселенським космічним».

І ще одне важливе. Безперервність діалогу актора і глядача протягом вистави. Ці острови зосередженого мовчання в гарячому океані слів навчають виваженості висловлювань так гостро необхідної тепер. Адже з просвітою зникає фатальність зла.

Занадто мало імен у надзвичайно стислому списку прихильності експертів. Часто прокат вистав до нього вносить різкі корекції. Нормальна і невдоволеність оцінками. Кажуть, і святі інколи впадають у заздрість. Актори гинуть від недохваленості, театри — від недовідвідуваності. Тож приходьте, дивіться і вирішуйте самі, що вам найбільше до вподоби.

Переможці театральної премії «Київська пектораль-2015

• «Краща драматична вистава»

«Оскар» Е.-Е.Шмітта, реж. Михайло Урицький (Київський муніципальний академічний театр ляльок)

• «Краща музична вистава»

«Пой, Лола, пой!» А. Чепалова за мотивами роману Г. Манна, реж. Дмитро Богомазов (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра)

• «Краща вистава для дітей»

«Чому довгий ніс у слона» Р.Кіплінга, реж. М.Урицький (Київський муніципальний академічний театр ляльок)

• «Краща камерна вистава

(вистава малої сцени)»

«Сталкери» П.Ар’є, реж. Станіслав Жирков (Спільний проект Театру «Золоті ворота» та Київського академічного молодого театру)

• «Краща режисерська робота»

Урицький Михайло, «Оскар», (Київський муніципальний академічний театр ляльок)

• «Краща чоловіча роль»

Ганноченко Олександр (Гнус), «Пой, Лола, пой!» (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра)

• «Краща жіноча роль»

Вітовська Ірма (Баба Пріся), «Сталкери» (Спільний проект Театру «Золоті ворота» та Київського академічного молодого театру)

• «Краща чоловіча роль другого плану»

Суржиков Дмитро (Мервін), «Однорукий» (Київський академічний молодий театр)

• «Краща жіноча роль  другого плану»

Хохлаткіна Олена (Уліта), «Ліс» (Національний академічний драматичний ім. І.Франка)

• «Краща сценографія»

Данько Микола, «Чому довгий ніс у слона» (Київський муніципальний академічний театр ляльок)

• «Краще музичне оформлення»

Полянський Тимур, «Він та вона» (Київський академічний драматичний театр на Подолі)

• «Краще пластичне вирішення вистави»

Скляренко Олексій, «Пой, Лола, пой!» (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра)

• «Кращий акторський дебют»

Олійник Дмитро (Мітя), «Мітіне кохання: щоденник» (Театр «Золоті ворота»)

• «Кращий режисерський дебют»

Кон Сергій, «Лялька. Нова історія Коппелії» (Київський муніципальний театр опери та балету для дітей та юнацтва)

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України.

28/03/2016

Газета ”День” №54, (2016)

http://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/doblest-teatru-vbyvaty-viynu