Березень 16, 2018

Мохаммед і Роза

«Життя попереду» — остання прем’єра в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра

Режисер Дмитро Богомазов показав власну інсценізацію роману Еміля Ажара (Ромена Гарі) «Життя попереду». На афіші є підзаголовок — «Роман про Розу, або Недитяча історія». Власне, ця історія тут переповідана від імені арабського підлітка-сироти Момо (Мохаммеда), котрого виростила стара єврейка Роза, колишня паризька повія. Коли Роза стала немічною, Момо взявся її по-своєму рятувати від старості й страхів минулого…

Хлопчика Момо грає молода актриса Оксана Жданова, а мадам Розу — відомий майстер сцени Лев Сомов. Мабуть, у театрі знайшлась би актриса на роль Рози. Проте річ не в тім, що її «нема кому грати», а в тім, що цю роль гріх зводити до банальної правдоподібності. Бо Роза не вкладається в поняття «жіноча роль». Вона — істота невідомої статі, щось таке гідне жалю і страшнувате, що залишилось від людини, котра пережила Другу світову війну та Аушвіц…

Зрештою, йдеться про те, хто ми такі й що від нас залишається, коли ми перестаємо існувати. На це є модне, але вельми абстрактне і нетеатральне визначення — «самоідентифікація». Так-от, у цій виставі воно якраз дуже сценічне, дивовижно ігрове — і завдяки згаданій травестії, і через те, що весь спектакль пронизаний переплетенням різних «самоідентифікацій»: тут китаєць може мати єврейське ім’я, тут лунають водночас різні мелодії та мови — арабська, французька, українська.

Здається, Дмитро Богомазов знайшов для себе в цьому романі нову можливість поглянути на світ свіжим оком. Адже Момо — персонаж, котрий змалку мусить мати справу з дуже серйозними дорослими речами, смисл яких затерто чи занадто ускладнено філософами й публіцистами. А в підлітковій уяві Момо все це набуває вигляду простого, майже примітивного — зате ясного, вперше побаченого. Ось, приміром, «мосьє Гітлер» схожий на вертепного чорта й зовсім не страшний. І навпаки, гола жінка — щось моторошне, як кошмарний сон. Самі по собі ці картинки ніби наївні, але в їхньому поєднанні постає та реальність, якої не вловиш побіжним поглядом.

Тож хоч Лев Сомов виходить на сцену в образі старої баби, а Оксана Жданова — в ролі хлопчиська, якось не задумуєшся про те, що вони «грають роль». Таке враження, що ми відкрили для себе цих чудових артистів заново. Краще сказати, що вони не грають, а «вміють бути». Втім, це стосується всіх, хто є на сцені, включно з живим оркестром: Михайло Кукуюк, Андрій Самінін, Олександр Бегма, Тимур Бурлака, Віктор Жданов, Володимир Канівець. Вони таки справді нічого не грають — крім музики. Може, завдяки їй спектакль залишається в пам’яті схожим на акваріум, у якого зняли скляні стінки, але вода якимось дивовижним чином не розтікається, а зберігає свою тремтливу живу форму в напівтемряві театрального залу.

Іван БАБЕНКО

https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/mohammed-i-roza

DIRECTED BYlorem vestibulum
WRITTEN BYFusce pulvina & Nam cursus

FILMSTUDIONAME PRESENTSAN Fusce suscipit PRODUCTIONA laoreet a PICTURE lobortis neque CASTINGBY risus vulputate COSTUMESBY enim leo PRODUCTIONDESIGNER libero tortor DIRECTOROFPHOTOGRAPHY gravida tellus MUSICBY endrerit sagittis EDITEDBY Maecenas dictum EXECUTIVEPRODUCER tincidunt lobortis PRODUCEDBY Cras pellente STORYBY vitae pelle SCREENPLAYBY Duis accumsan WRITERDIRECTEDBY Nam purus