Березень 16, 2018

Сон у чорно-червоних тонах

Два погляди на… «Розбитий глек» — резонансну прем’єру у Національному театрі ім. І. Франка

КЛІБР ІЗ ЗАКОНОМ

У 15 років Генріх фон Кляйст став учасником війни Пруссії з Францією. Цілком серйозно готувався до замаху на Наполеона. Раптово відмовився від одруження, а закінчив життя парним самогубством з приреченою раком жінкою. В прощальному листі просив за ним не сумувати. Нацисти намагалися зробити з Генріха фон Кляйста культ, використовуючи його ненависть до французької окупації. В Германській Демократичній Республіці його підносили як реаліста, який з любов’ю писав про простий народ. За життя Богом для нього був Іоганн Вольфганг Гете, який після тривалих роздумів і з великими правками поставив у Веймарському театрі «Розбитий глек».

Вистава вважається найневдалішою з усього поставленого Гете, і невідомо до чи після цього він написав: «Твори Генріха фон Кляйста так само безнадійно хворі, як і їх автор».

Порнографом сценічного першопрочитання українською мовою на сцені Національного театру ім. І. Франка став Роман Мархолія. Його смілива спроба обілити біографію п’єси певен ще не пік, але точно й не поразка у власній режисерській біографії.

Здається вчасним пояснити, що шукаючи синоніми до слова «режисер» натрапив на невживане, принаймні в моєму досвіді — «порнограф».

Мабуть, це пов’язано з найближчою аналогією, яка має якийсь непристойний присмак. Але якщо порнографія це прискіпливе, жорстоке дослідження тіла, то те саме робить режисер із людською душею.

До назви вистави «Розбитий глек» найближчою асоціацією є «побити горшки» — тобто порушити дружні, сімейні стосунки. Горщик в усіх сонниках світу означає прибуток, достаток, спокій. Розбитий — хворобу, смерть.

У кімнату до дівчини на виданні Єви поліз сільський суддя Адам і дорогою розбив улюблений глечик її мами, до якої ходив раніше. Тут доспів залицяльник Єви, зламав двері, відгамселив невпізнаного в темряві чоловіка, який вилетів у вікно, загубивши перуку. Позив хазяйки постраждалого глечика співпадає з перевіркою роботи сільського суду інспектором з міста.

У село приїхав ревізор. Явні докази участі судді в нічному ексцесі на чолі, нозі, одязі ним дотепно виправдовуються, впевнено відкидаються, майстерно всі звинувачення він переводить на інших, зокрема на закоханого у дівчину Рупрехта.

Можливо, це підказка до розгадки прокресленої пунктирно теми бісексуальності, яку ведуть дві служниці, одна з яких перевдягнений чоловік, так само, як і головний свідок. Апокаліптичний фальш-фінал тоді, можливо, теж став би більш виправданим, а не просто страшно красивим.

Еквілібр із законом Остап Ступка грає як калейдоскоп десь нами бачених ужимок персонажів з судійско-адвокатської братії «часів Пшонки».

Бенефісна природа вистав для акторів-ювілярів у Театрі ім.І.Франка на найвищому світовому рівні! В давнину такі вистави робили для одного з героїв п’єси і, крім виявлення захоплення талантами бенефіціанта, мали на меті зібрати для нього якомога більше грошей від продажу квитків. Перше точно вдалося. Колеги шанобливо визнавали лідерство Остапа Ступки, а вправність він переконливо довів сам і квіткою центральною у прекрасному акторському букеті став.

Порнограф комедійне у п’єсі, таке близьке до гоголівського, уяскравлює каботійним рефреном із карколомних мізансцен, рапідних хороводів навколо возу, який під величезною лампою з операційної читається як каталка для хворих.

Зовнішня легковажність спектаклю підтримується сценографом та художником по світлу Володимиром Ковальчуком, художником з костюмів — Наталія Рудюк.

А створена ними атмосфера ігралища темних ірраціональних сил, інстинктів, ніби примушує діяти проти власних принципів, навіть проти власної волі поринаючи в пітьму підсвідомого.

Центральний елемент декорацій — куб із нішами, які вихоплюються внутрішнім світлом, з купою драбин аж до оркестрової ями. Виникає асоціація з німецьким замком Вайшвайнштайн та триптихом І. Босха «Віз сіна».

Переклад здійснив любий серцю перекладами шекспірівських «Гамлета» та «Ромео і Джульєтти» Юрій Андрухович. Що ж до конгеніальності його перекладу і Бориса Пастернака переконайтесь самі:

1. «Ага, спіткнувся бач об власні ноги.

 На рівному ні зачіпки не  знайдеш, а так перечепився.

 Бо завжди несемо в собі свій камінь спотикання»

2. «Да вот. И ног довольно, чтоб споткнуться.

 Ну, чем бы пол не гладок? Ни горбины.

 А я споткнулся. Видно, каждый носит

 В себе самом свой камень преткновенья.»

(переклад з німецького Б. Пастернака)

Весела музика і аранжування Олександра Кохановського поступово прищеплює душі усвідомлення трагічної розлаженності буття. Найвеселіші пісні як відомо написані в мінорі.

Зовнішній фінал вистави в якому на одній вісі суд людський — суддівська мантія і її носій виростають у трьохметровий постамент якомусь нунцію та Божий Суд — на авансцені мадонна з глечика наливає молоко дитині, білі птахи надії і чистоти з єдвапових рушників, до моралізаторства стосунку не має, скоріше нашіптує: люди можуть вільно переставляти право і обов’язок, а нрави не забезпечують особистості свободу волевиявлення.

Найбільша увага в цих роздумах про прем’єру приділена за бенефісним принципом ювіляру — Остапу Богдановичу Ступці. Що ж до інших ролей, то кожна з них виліплена з глини найвищого мистецького ґатунку, пройшла випалювання пристрасним талантом як молодих, так і зрілих майстрів.

Новий головний режисер театру Дмитро Богомазов отримав збірну форвардів. Сповідуючи театр ансамблевий, він має нагоду створити театр хоровий з унікально-потужним акторським багатоголоссям. Роль національних театрів, які працюють у найкращих приміщеннях, мають густі трупи, в світовому театральному процесі сьогодні активно дискутується. Мода на камерні вистави на великих сценах минулла. Настав час новацій — час Театру імені І. Франка, який історично розвивається почерговими злетами реформаторів і реформістів, зберігається вмінням лідерів чути і підтримувати один одного і за будь-що не бити горшки…

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України


НЕСТЕРПНА КРАСА ГРІХА

Це своєрідний бенефіс Остапа Ступки — до 50-річчя артиста. Між іншим, у фон Кляйста теж ювілей — 240-річчя. Ступка грає сільського суддю Адама, що веде розслідування справи про розбитий глек, хоч насправді сам того глека й угробив. І от тепер Адам усіма силами намагається уникнути розплати й зробити винним когось іншого. Легко напрошується висновок: мовляв, ах, яка актуальна п’єса, хоч і написана понад два століття тому, задовго до нашої нинішньої судової реформи.

Одразу скажемо: режисер Роман Мархоліа уникає будь-яких зовнішніх ознак актуальності чи впізнаваності персонажів. Хоча, здавалось би, в українській історії останнього десятиліття можна згадати скільки завгодно одіозних суддів та прокурорів, які аж просяться в прототипи цього вертлявого шахрая Адама. Одначе Остап Ступка в цій ролі ні на кого з них не схожий. Він, чесно кажучи, взагалі схожий більше не на людину, а на якусь іншу химерну істоту. Грим робить обличчя актора таким, як у бридкої мартишки. Й пластика теж мавпяча. До того ж, Адам іноді чіпляє до попереку довжелезного рудого хвоста, втім, не лисячого, бо це було б надто шляхетно, а тхорячого абощо. Ця істота скидає маску й олюднюється ненадовго в самому кінці вистави, коли з’ясовується, що весь цей кошмар Адамові лише наснився…

Власне, все, що ми бачимо на сцені, відбувається за законами сну. Звідси і чудна пластика персонажів, і дивне сусідство речей і людей — якийсь віз, велосипед, живий оркестр і дим електронної сигарети. Тут пісня Анжеліки Савченко (Єва) виникає без причини й нізвідки, але здається дивовижно виправданою, а слова персонажів, навпаки, часто нічого не означають і нічого не пояснюють, і навіть невідомо кому належать (відкриває рота один, а говорить за нього інший). Тут впадає в очі тривожний червоно-чорний з вкрапленням золота. Взагалі ця вистава іноді нестерпно-красива — такою буває дівчина, що демонструє високу моду й мовчки дивиться своїми непроникними прекрасними очима кудись крізь тебе.

Спектакль нікого не повчає і нікого не розвінчує. Він просто констатує, що юридичні забави колись дуже погано закінчуються. Є під кінець цього карнавалу такий епізод: тьма, руїна, дим і хаос, а посеред сцени стоять непорушно мати з маленькою дівчинкою (Марія Моторна і Карина Кондратюк) й без слів вдивляються в зал, і погляд цих двох пар очей ще довго після фіналу не хоче забуватися…

Ще варто додати, що в «Розбитому глеку», окрім уже названих акторів, грає чудова франківська команда: Лесь Задніпровський (радник Вальтер), Олег Стальчук (писар Ліхт), Тетяна Міхіна (Марта Рулль), Дмитро Чернов (Брігітта), Юрій Ребрик (Рупрехт) та інші.

Іван БАБЕНКО

https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/son-u-chorno-chervonyh-tonah

DIRECTED BYlorem vestibulum
WRITTEN BYFusce pulvina & Nam cursus

FILMSTUDIONAME PRESENTSAN Fusce suscipit PRODUCTIONA laoreet a PICTURE lobortis neque CASTINGBY risus vulputate COSTUMESBY enim leo PRODUCTIONDESIGNER libero tortor DIRECTOROFPHOTOGRAPHY gravida tellus MUSICBY endrerit sagittis EDITEDBY Maecenas dictum EXECUTIVEPRODUCER tincidunt lobortis PRODUCEDBY Cras pellente STORYBY vitae pelle SCREENPLAYBY Duis accumsan WRITERDIRECTEDBY Nam purus