Березень 16, 2018

Якби Гамлета забрали в армію

ТЮГ на Липках показав прем’єру — «Білоксі-блюз»

П’єсу  Ніла Саймона  поставив Максим Михайличенко. Час дії — 1943 рік, Друга світова війна, місце дії — штат Міссісіпі, містечко Білоксі, армійський навчальний табір, куди потрапили шестеро молодих новобранців перед відправкою на фронт.

П’єса написана понад тридцять років тому. Для драматурга це спогад про часи ще давніші, про воєнну молодість, втрату невинності й тому подібні речі, про які він згадує трохи іронічно й сентиментально. Якщо для Саймона це те, що давно минуло, то для режисера Михайличенка — це не «десь-колись», а «тут і тепер». Режисер від самого початку загострює ситуацію: ми бачимо хлопця й дівчину, що зустрічаються (чи розлучаються) в напівтемряві, на тлі світлого прямокутника, що підозріло нагадує могилу невідомого солдата на Арлінгтонському цвинтарі. Це налаштовує на драматичний лад, навіть коли наперед знаєш, що жоден із персонажів не загине…

На сайті театру, в анотації до вистави, її проблематику визначено так: «Чи втратить людська душа свою індивідуальність, коли з людини почнуть ліпити машину для вбивства»? Це сказано досить точно. Втім, режисер індивідуалізує не всіх новобранців. Більшість із них намічені досить ескізно, загальними штрихами. Навіть той, від чийого імені автор веде розповідь, рядовий Юджин Моріс Джером (артист Гліб Михайличенко) не надто відрізняється від своїх однополчан. Ти милуєшся їхньою грацією молодих леопардів, але не дуже розрізняєш їхні обличчя. Особистість кожного не так проявлена, як мається на увазі. В цьому сенсі вони — готові солдати, з них вже не треба нічого «ліпити». Зате режисера передусім цікавлять двоє персонажів: рядовий Арнольд Епштейн (Богдан Данилюк) і сержант Мерфі Тумі (Олександр Вілков). Актор Вілков зробив собі страшний грим — мабуть, цей сержант горів у танку. До того ж він явно контужений і страждає нападами шаленства. А поруч оцей начитаний мішкуватий очкарик Епштейн, якого батько навчив дбати про гідність і співчуття (це слово сержант не може вимовити, воно у нього не вписується в правила війни). Разючіший контраст важко придумати. Мабуть, якби принца Гамлета забрали в армію рядовим і він би там повчав свого командира, мовляв, обходитися з живою людиною складніше, аніж грати на флейті — оце було б саме те, що ми тут бачимо. Пікантності ситуації додає ще й те, що Олександр Вілков — актор досвідчений і відомий, а Богдан Данилюк раніше виходив на сцену ТЮГу лише в кількох дитячих  виставах, і це його перша «доросла» роль. Отже, між акторами ніби повторюється колізія п’єси: сержант і новобранець. Варто сказати, що в цьому дуеті молодий артист тримається дуже достойно. Його діалоги з сержантом викликають серед публіки хвилю доброго сміху. Це не регіт, а саме сміх тихого співчуття й солідарності. Бо дискусії Тумі й Епштейна про милосердя — це, власне, те, що нинішня війна зробила для нас проблематичним і нібито «несвоєчасним». У суперечці між сержантом і новобранцем перемагають обоє. Перший визнав необхідність милосердя, другий — необхідність дисципліни. Але їхнє порозуміння драматичне: обоє покидають сцену раніше за всіх, і ми не знаємо, що з ними буде далі. Так буває з солдатами, про яких кажуть, що вони «зникли безвісти»…

DIRECTED BYlorem vestibulum
WRITTEN BYFusce pulvina & Nam cursus

FILMSTUDIONAME PRESENTSAN Fusce suscipit PRODUCTIONA laoreet a PICTURE lobortis neque CASTINGBY risus vulputate COSTUMESBY enim leo PRODUCTIONDESIGNER libero tortor DIRECTOROFPHOTOGRAPHY gravida tellus MUSICBY endrerit sagittis EDITEDBY Maecenas dictum EXECUTIVEPRODUCER tincidunt lobortis PRODUCEDBY Cras pellente STORYBY vitae pelle SCREENPLAYBY Duis accumsan WRITERDIRECTEDBY Nam purus