Березень 21, 2018

12 прем’єр за 12 місяців

Ярослава Кравченко, голова «Гільдії незалежних театрів» — про новий рух митців

«День» уже повідомляв, що представники альтернативної і державної сцени вирішили об’єднатися і нещодавно створили «Гільдію незалежних театрів». Плани у них дуже амбітні! Зокрема, «Гільдія» має стати всеукраїнською спілкою і об’єднати незалежні театральні колективи нашої країни на добровільних засадах. Усім бажаючим долучитися до нового руху (керівникам театрів, режисерам, акторам, критикам, сценаристам, менеджерам культури…) і хто має свої пропозиції, як найкраще переформатувати театральний процес, пропонують написати на сторінку в Facebook «Гільдії». Вже створена Рада нового творчого руху митців, які заявили про найближчі плани і стратегію на майбутнє:

•  визнання і легітимізації недержавних театрів як культурних інституцій, рівноправної участі в культурному житті країни, рівного доступу до публічних ресурсів, які виробляє українське суспільство;

•  визнання незалежної сцени суспільно важливою частиною культурного поля країни, просування ідеї розбудови незалежних театрів;

•  розбудови доступних театральних майданчиків и для незалежних театральних колективів та підтримки від суспільства і держави;

•  забезпечення права на творчість та створення креативного культурного  продукту.

Про «революційні» новації «Дню» розказала голова «Гільдії незалежних театрів» Ярослава Кравченко, яка також є засновницею і директором «Дикого театру» і одною з ініціаторів креативної «Сцени 6».

«У КИЄВІ — 103 ТЕАТРИ»

— Ярославо, ви очолили «Гільдію незалежних театрів» — новий майданчик для розширення українського сценічного мистецтва. Треба зазначити, що ідея цікава, але подібні об’єднання митців уже були, зокрема на базі НСТДУ функціювали «Гільдія акторів» і «Гільдія режисерів», які красиво заявили про себе, а нині практично не працюють… Яку стратегічну мету пропонує ваша «Гільдія»? Хто вже влився у «революційний» новий театральний рух?

— Я знаю, що ідея наша не оригінальна, і спроби об’єднатись уже були. Чому ми робимо їх знову? Бо народилося ще одне покоління незалежних театрів, і дуже хочеться щоб їх життя, на відміну від попередніх хвиль «нового театру», не обірвалося на старті. Всі, хто працює в незалежному секторі є частиною культурного процесу, що направлений як на розвиток самого театру, так і глядача. Права і тих і інших, ми збираємось відстоювати. Зараз ми повели перший етап моніторингу, він ще не закінчився, а вже є проміжкий результат, у Києві — 103 театри! Половина з них — подала заявки на вступ до «Гільдії». Приємно, що нашу ініціативу підтримують одні з найуспішніших і найпомітніших колективів. Це дає надію, що все у нас вийде.

— «Гільдія незалежних театрів» — це противага Національній спілці театральних діячів України?

— Ні, не противага, це об’єднання людей, що працюють у недержавному секторі, а значить не мають тих привілегій, що працівники «офіційного мистецтва». До речі, заступником голови НСТДУ, керівником напряму креативних проектів та недержавного театрального сектору є Ірма Вітовська, і ми збираємось разом співпрацювати.

— Серед ваших амбітних планів — внести зміни до Закону «Про театри і театральну справу», створення дискусійного клубу, створення умов щоби митці розкривали свій потенціал на батьківщині, а не шукали кращої долі по світах. Чи є у вас консультанти-юристи бо ви замахнулися на переформатування законодавчої бази…

— Проблема театральної спільноти — часто юридична неграмотність. І для того, щоб змінити систему, одного бажання театральних діячів замало. Потрібно знати закони і все поле. Тому ми шукаємо підтримки у фахівців, плануємо кілька проектів зробити з критиками, формуємо списки стейкхолдерів, з якими будемо працювати.

— Нині до складу Ради «Гільдії» увійшли: Інна Гончарова (художній керівник театру «Маскам рад»), Катаріна Сінчілло (художній керівник Класичного художнього альтернативного театру), Неда Неждана (драматург, науковий співробітник Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса), Олена Салата (голова громадської організації «Культурна Асамблея»), Павло Юров (театральний режисер, актор, засновник проекту «ДрамПортал»). Заступником голови «Гільдії» є Олександр Фоменко (актор Київського академічного драматичного театру на Подолі, директор Театру Переселенця). Цей список буде розширятися чи це вже сформована команда однодумців?

— Команда була обрана в день створення «Гільдії». Ми хотіли, щоб у її склад увійшли представники різних напрямів театру, і проектного, і репертуарного. На жаль, у той день не було на зустрічі продюсерів Тетяни Едемської, Михайла Бондаренка, «Театру Єсіних», театру «Мізантроп», «PostPlay театру», «Splash»…. Але ми плануємо плідну роботу разом. Команда щодня розширюється, і що більше професіоналів у ній буде, то краще.

«МИ ЗБИРАЄМО РІЗНІ НЕЗАЛЕЖНІ ПРОЕКТИ ПІД ОДНИМ ДАХОМ»

— Ви є засновником і керівником «Дикого театру», який потужно заявив про себе й у минулому році ваш колектив був відмічений «За енергійний мистецький пошук» на «Київській пекторалі». Репертуар поновлюється і майже кожна вистава викликає резонанс серед критиків та публіки. До кінця сезону які постановки з’являться в афіші?

— У цьому році у нас амбітні плани — випустити 12 прем’єр за 12 місяців! У 2018 вже відбулося дві: «Гей-парад» за п’єсою Ігоря Білиця і «Кицюня» за п’єсою Мартіна МакДонаха. Зараз Максим Голенко і Олексій Доричевський готують квітневу прем’єру «Геркулес-сантехнік», також ведеться робота над «імерсивним проектом» (термін «імерсивний театр» за походженням англійський, як і сам жанр. Переклад immersive theatre — «театр залучення». Тобто глядачі є активними учасниками вистави. — Т.П.), готується до початку репетицій Максим Черниш з п’єсою «Льоша, який влаштувався на роботу, за яку не платять». Нині ведуться перемовини з режисерами Анною Огій, Ігорем Білицем та Артуром Невінчаним про нові постановки.

— У просторі «Довженко-центру» нині активно працює «Сцена 6», ініціаторами створення якого є ви, журналіст Олексій Ананов, режисер Сергій Перекрест і менеджер Володимир Шейко, де можна побачити творчі експерименти альтернативних театрів. Були ідеї що на цій базі запрацює «Інститут дослідження театру». Це перспектива на майбутнє чи є вже якісь результати?

— Ми формуємо кейс «Сцени 6». Почали співпрацю з «Театром Переселенця», проектом Анастасії Джумли «Мама завжди захистить», організовуємо гастролі фінського театру Telakka. Цей колектив представив 19 і 20 березня прем’єру вистави «RUSSOPHOBIA» за п’єсою Максима Курочкіна, в режисурі Варвари Фаер із Театр.doc. Це історії про війну на сході України, Революцію Гідності та історичні травми, заломлені крізь оптику радянсько-фінської («зимової») війни 1939—1940 рр. Назва вистави — від фінського зневажливого прізвиська росіян — ryssд. В основі п’єси лежать інтерв’ю, які були  зібрані у Фінляндії, Україні та Росії упродовж останніх двох років. Герої  — звичайні люди, які намагаються відмежуватися від «важких», «незручних» тем. Їхні розповіді нагадують глядачам, як легко забуваються уроки історії…

Днями у нас з успіхом відбувся захід із сучасної хореографії Антона Овчіннікова. Тобто, проходить перший етап, коли ми збираємо різні незалежні проекти під одним дахом. У наступному — будемо вивчати аудиторію. «Інститут дослідження театру» — структура, створення якої необхідне на державному рівні. Ми ж поки що робимо виключно власним коштом і ресурсами, тому справа проходить не так швидко…

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Сайт
DIRECTED BYlorem vestibulum
WRITTEN BYFusce pulvina & Nam cursus

FILMSTUDIONAME PRESENTSAN Fusce suscipit PRODUCTIONA laoreet a PICTURE lobortis neque CASTINGBY risus vulputate COSTUMESBY enim leo PRODUCTIONDESIGNER libero tortor DIRECTOROFPHOTOGRAPHY gravida tellus MUSICBY endrerit sagittis EDITEDBY Maecenas dictum EXECUTIVEPRODUCER tincidunt lobortis PRODUCEDBY Cras pellente STORYBY vitae pelle SCREENPLAYBY Duis accumsan WRITERDIRECTEDBY Nam purus