Грудень 11, 2021

Вистава «Безталанна»: шкода людей, особливо всіх

Театр ім. Івана Франка продовжує осучаснювати українську класику. Черговим етапом великого шляху стала постановка п’єси Івана Карпенка-Карого «Безталанна». Режисер Іван Уривський як завжди перекроїв літературний матеріал за своїми лекалами. Цього разу він розмазав риси епохи, прибрав трагічний фінал і зробив із соціально-побутової драми екзистенційну. Ідеї Карпенка-Карого це трактування аніскільки не суперечить.

ПЕРЕДІСТОРІЯ. «Безталанна» — четверта за останні кілька років вистава Театру ім. Івана Франка, що поставлена за українською драматургією XIX століття. Усі три попередні («Земля» Давида Петросяна за Ольгою Кобилянською, «Verba» Сергія Маслобойщикова за Лесею Українкою і «Лимерівна» того ж Івана Уривського за Панасом Мирним) були зроблені в актуальній естетиці, усі три завоювали премії та відзнаки. Професійний рейтинг «Київський рахунок» назвав «Землю» однією з шести найкращих прем’єр 2018 року, Уривський отримав за «Лимерівну» «Київську пектораль–2019», Маслобойщикову нинішнього 2021-го присудили за «Verb’у» Національну премію ім. Шевченка. Треба зазначити, що всі ці успіхи стали можливими завдяки Дмитру Богомазову. З його приходом на посаду головного режисера провідний драматичний театр країни почав позбавлятися традиційної консервативності. 

СЮЖЕТ. Гнат любить Варку, Варка любить Гната, але одного разу жартома обіймається з Омельком, а Дем’ян це бачить і всім розповідає. Ображений на Варку Гнат стрімголов одружується з лагідною Софією, ображена на Гната Варка виходить заміж за рябого Степана. Зла свекруха Ганна лає Софію та свата Івана, який продав хату в місті й повернувся до села. Гнат продовжує любити Варку, Варка продовжує любити Гната. Нещасна Софія Гната дратує, і одного разу він, сильно розлютившись, її вбиває (це тільки в п’єсі, у виставі вбивства нема). Такі ось шекспірівські пристрасті в українському селі кінця XIX століття. Водночас масштаб особистостей та ідейний зміст п’єси Карпенка-Карого не дуже-то шекспірівські, але нічого не поробиш, маємо, що маємо. 

ОФОРМЛЕННЯ. Бувають спектаклі акторські, бувають режисерські, а цей багато в чому художницько-світловий. У першій дії на сцені повтикано великих дрючків, що виконують функції то ширми, то опори, у другій на підмостках немає майже нічого, окрім декількох безживних сірих дерев, та й ті згодом приречено падають. Якщо перша дія більш-менш кольорова, причому найяскравіша пляма — червона сукня спокусниці Варки, то друга потопає в тужливій сірості. Винахідлива світлова гра постійно перемикає акценти, ракурси погляду і центри уваги. Далеко не завжди імена художника-постановника і художника зі світла потрапляють до рецензій, але тут без них обійтися не можна: перша — Тетяна Овсійчук, другий — Ярослав Марчук. 

ШТУЧКИ. Уривський відв’язав «Безталанну» від конкретного часу. Прикмети епохи залишилися на місці, але персонажі жують жуйку, нюхають тютюн так, немов курять драп, тягають по сцені котушки з кабелем, під’єднують до дротів освітлювальні прилади та звуковий репродуктор. У повітрі висить і час від часу з тріском іскрить верхівка опори ЛЕП у формі хреста. Є й зовсім сюрреалістичні епізоди: у другій дії сценою, ніби маючи намір зжерти бідолашного Гната, повзає гігантський жук. Однозначного пояснення всі ці штучки не передбачають. По-перше, Уривський завжди працює на інтуїції, по-друге, він наполягає на тому, що однозначність взагалі вбиває мистецтво. Три роки тому в інтерв’ю авторові цих рядків режисер говорив: «Дуже важливо, щоб з приводу однієї й тієї ж сцени виникали різні думки, щоб вона працювала не в лоб, а викликала різні інтерпретації». У «Безталанній» місця для інтерпретацій скільки завгодно. 

АКТОРИ. У кожного персонажа є одна провідна риса, поряд з якою інші не надто важливі. Христина Федорак (Варка) грає спокусу, і виходить дуже спокусливо. Віра Зінєвич (Софія) грає відданість і покору обставинам; сильний голос свідчить про те, що вона не така вже безвільна істота, але обставини все одно сильніші. Олексій Богданович (Іван) грає надлом і занепад: із міста він приїжджає веселим і впевненим у собі, але, оселившись у злої свахи, швидко перетворюється на нікчемного старигана. Віталій Ажнов (Дем’ян) грає свій фірмовий фарс — його соло навіть у такій похмурій виставі викликало сміх у залі. Нарешті, Акмал Гурєзов грає не лише Гнатове, але й загальне безталання. Ніби хороший хлопець, а внутрішнього стрижня не має: перед матір’ю гнеться, біля Варки дуріє від пристрасті, викликів життя сахається. Ключовою сценою вистави стає відчайдушна фінальна спроба Гната поставити сторч колоду, яка повинна служити нижньою частиною того електричного хреста. Як він не старається, нічого не виходить. 

УДАРНІ СЦЕНИ. Їх у виставі Уривського вистачає. Особливо ефектна та, у якій Софія й Варка по черзі кілька разів проходять від одного боку сцени до іншого, зачіпаючи плечем розгубленого Гната і повторюючи одні й ті ж самі фрази — ну й як тут вибрати, га? Сильне враження створюють також обійми на тлі місячного кола; взагалі у «Безталанній» немало сцен начебто цілком цнотливих, а по суті — відверто еротичних. Своє потужне соло є й у Богдановича: старий москаль (тобто колишній солдат, а не росіянин), що із власної волі втратив дім і пішов у прийми до свахи, у своєму відчаї доростає до масштабів мало не короля Ліра. Ну ось, я стверджував, що Карпенку-Карому далеко до Шекспіра, та Уривський на практиці це спростовує.

ІДЕЯ. Наділяючи свою постановку багатьма сучасними рисами, режисер водночас точно втілює первинний задум драматурга. Перша назва п’єси — «Хто винен», і це питання суто риторичне. Пояснюючи в листі Михайлу Старицькому задум свого твору, Карпенко-Карий писав, що в ньому «немає того злого генія, який руйнує щастя людей». Ніхто не винен — просто так уже влаштовано це кляте життя. Друга назва п’єси — «Безталання», бо безталанна тут не лише Софія, але й усі основні герої. На світі щастя немає, спокою і волі немає теж, і взагалі життя — біль. Не надто радісний висновок, але у п’єсі Івана Карповича Карпенка-Карого і виставі Івана Сергійовича Уривського, прем’єра якої відбулася в Театрі імені Івана Яковича Франка, іншого не передбачено.  

Юрий Володарский

Джерело

DIRECTED BYlorem vestibulum
WRITTEN BYFusce pulvina & Nam cursus

FILMSTUDIONAME PRESENTSAN Fusce suscipit PRODUCTIONA laoreet a PICTURE lobortis neque CASTINGBY risus vulputate COSTUMESBY enim leo PRODUCTIONDESIGNER libero tortor DIRECTOROFPHOTOGRAPHY gravida tellus MUSICBY endrerit sagittis EDITEDBY Maecenas dictum EXECUTIVEPRODUCER tincidunt lobortis PRODUCEDBY Cras pellente STORYBY vitae pelle SCREENPLAYBY Duis accumsan WRITERDIRECTEDBY Nam purus