Січень 31, 2022

«Доріан Ґрей» конфлікт краси і моралі

Ірландський письменник, поет і драматург Оскар Вайльд у 1890 році уклав парі, що напише роман за трохи більше ніж два тижні. Саме за такий час йому вдалося створити «Портрет Доріана Ґрея», який викликав спершу скандал (критики нарекли твір аморальним), а потім приніс автору популярність і світову славу. Роман опубліковали того ж року в американському «Щомісячному журналі Ліппінкотта» (Lippincott’s Monthly Magazine) , а 1891-го – дописаний і виданий окремою книгою в Лондоні.

Твір і досі викликає чималий інтерес у читачів (українською вперше перекладений Ростиславом Доценком і виданий 1968 року у видавництві «Дніпро»), а також – кіно- і театральних митців: здійснено понад 30 екранізацій (перша – 1910 р., остання – 2009 р.) і не менше театральних постановок. Якщо говорити про українські театри, то вони більше віддають перевагу п’єсам і казкам Оскара Вайльда: «Як важливо бути серйозним», «Ідеальний чоловік», «Саломея», «Привид замку Кентервіль». «Портрет Доріана Ґрея» не часто з’являється на сценічних майданчиках, і зрозуміло чому: роман досі викликає чимало дискусій і нарікань, окрім того, не кожен наважується ставити про темні сили, магію і потойбіччя.

Презентували твір у Київському театрі оперети Богдан Струтинський і Вадим Прокопенко. За основу взяли мюзикл «Доріан Ґрей» угорського композитора Матяша Варконі та письменників-режисерів Яноша Ача і Гунара Браунке (написаний 1990 року). Побачили вони його чотири роки тому в Будапешті у Національному театрі оперети й мюзиклу на відкритті сцени Імре Кальмана. Три роки пішло на підготовку і постановку: купівлю ліцензії на твір, написання композитором нового аранжування, зміну оркестрового складу і адаптації до великої сцени, переклад українською (мистецтвознавцем і перекладачем Яною Іваницькою), вивчення музичних, вокальних і танцювальних партій, створення декорації і пошиття костюмів. Прем’єра мала відбутися торік у березні, але через карантини, а згодом і ремонт великої сцени та глядацької зали, була перенесена на весну 2021-го.

Стільки часу, коштів і зусиль було витрачено не даремно: мюзикл вийшов масштабним (задіяні великий симфонічний оркестр і чимало вокалістів, артистів хору і балету), цілісним (одна сцена плавно перетікає в іншу, немає окремо вокальних чи танцювальних, статичних чи бездієвих сцен) та видовищним: двобічна декорація (дворівневий особняк з одного боку і величезна рама-арка – з другого), яка швидко змінюється за рахунок нового поворотного кола на сцені; якісне звучання і сучасне освітлення; сценічні ліфти, що за лічені секунди допомагають акторам зникнути зі сцени; дизайнерські костюми із зображенням картин відомих художників, які актори одягають як з лицьової сторони, так і навиворіт (символізуючи справжність і щирість персонажа з одного боку, удаваність, лукавство – з іншого).

З першої ж сцени і до кінця вистави захоплює музика Матяша Варконі, яка допомагає акторам передати настрій кожної сцени, риси характеру, наміри і внутрішній стан свого героя. Наприклад, у сценах, де Доріан і Сибіл знайомляться та закохуються, – багато лірики й мелодійності («Чарівний світ! Справжні дива! Любов – чудо із чудес»). Герої схожі на юних, охоплених першими взаємними почуттями, Ромео і Джульєтту. Візуальним образом їхнього кохання стала величезна, білосніжна і легка, немов пух, ковдра: закохані кутаються в неї, а потім піднімають вгору так, наче злітають на крилах любові. Після самогубства Сибіл, лірика у музиці поступається надривному драматизму, а ковдра стає саваном для дівчини. Згодом Сибіл мариться Доріану в образі нареченої, тримаючи над головою символ їхнього кохання як фату.

Коли на сцені з’являється Лорд Генрі – музика строката й ритмічна, оповита настроєм підступності і темних (нечистих) справ. Високий, худорлявий, з гострими рисами обличчя, холодним і пронизливим поглядом, слизький і непередбачуваний у пластиці, з різкими перепадами настрою (від ридання до гомеричного сміху) – зовнішність і гра актора цілком співпадає з образом диявола, з яким часто асоціюють Лорда Генрі. В одній сцені він, ніби Мефістофель з трагедії Гете «Фауст», підштовхує Доріана продати свою душу за вічну молодість і красу, в другій – мов біблійний змій, спокушає його до гріхів, в іншій – наче булгаковський Воланд, збоку милується красою юнака і спостерігає за падінням його душі.

Цікаво, що мюзикл починається і завершується саме зі сцен з Лордом Генрі. У першій люди на вулиці впізнають його, звинувачують у збоченнях і, зрештою, поліція забирає його. А в останній з’ясовується, що його матір’ю є сама королева Вікторія, а він її неслухняний і розбещений синок, якого вона колись, очевидно, вигнала з дому. Ось звідки у нього гроші на усілякі «насолоди» життям, чому йому все дозволено у Лондоні, а поліція – це «мамині руки», які намагаються його вберегти від розлючених лондонців.

Найбільш драматичними є сцени з матір’ю Сибіл – Місіс Вейн: у першій, коли донька розповідає, що закохалась, а мати, відчуваючи острах за її майбутнє, хоче вберегти доньку від можливого розчарування («Доню – бережись! Доню – схаменись!»); і в другій, коли Місіс Вейн, через смерть доньки, збожеволіла – розхристана й подерта, змучена й зневірена – жінка возить перед собою дитячого візочка з лялькою. Акторка через пластику і пісню («Де Чорний принц заховався?») передає невимовну біль матері, яка після смерті дитини втратила сенс життя.

Серед жартівливо-іронічних запам’ятовується сцена чаювання в одному з джентльменських клубів. Актори у ній працюють злагоджено і точно, мов стрілки годинника, а мімікою і жестами передають свій настрій (нудьгу і захват, розчарування і байдужість, здивованість і стурбованість – залежно від новин), викликаючи посмішку і симпатію у публіки.

В мюзиклі Театру оперети, як і в «Портреті Доріана Ґрея» Оскара Вайльда, зображений конфлікт краси і моралі, протиставляється душа і тіло людини, її справжні думки й почуття і приховані, реальний і потойбічний світ, йде пошук сенсу буття, життєвих і морально-етичних цінностей, призначення людини у цьому світі. На відміну від роману, в якому не описані особливі вчинки героя, окрім вживання опіуму, у мюзиклі (в делікатній формі) зображені всілякі «насолоди» сьогодення: алкоголь, паління, наркотики, статеві стосунки з особами різної статі тощо. Але постановники показують це в негативному ключі, на відміну від фільму Олівера Паркера, де гріхи виглядають привабливими.

Не викликає симпатії і Лорд Генрі. Нині стало популярним у виставах і фільмах негативних героїв (вбивць, маніяків, злочинців тощо) зображати спокусливими красенями (яким усе можна). Лорд Генрі у виконанні Арсена Курбанова ближче до фіналу вистави стає бридким, огидним, немічним. Герой нагадує розбещених дітей сучасних політиків і бізнесменів, яких заможні батьки за гроші витягують з будь-якої халепи.

Творці мюзиклу не стають на бік зла, не заграють з потойбіччям, а, навпаки, показують, що на тих, хто продає свою душу дияволу, чекає неминуча і страшна кара. Центральним образом сценографії є величезна рама, в середині якої на полотні, засобом відеопроєкції, з’являється портрет головного героя. Зображення поступово змінюється, стаючи потворним і гидким, й до того ж розмовляє з Доріаном. Це душа застерігає його від падіння, лякає покаранням, але той не хоче її чути і бачити – зовнішня краса тіла і насолода ним, стала сенсом його життя. У фіналі герой таки розкаюється у скоєних гріхах і навіть звертається до Бога з проханням простити його: «Ох, яка була ціна… Бог карає нині мене. Треба знищити картину цю, бо це не картина, а монстр». Але Доріан зайшов занадто далеко. На картині він бачить не просто потворного старигана (як у романі та багатьох його екранізаціях), а зруйнований череп-пекло, який поглинає його. Олексій Кирилов майстерно веде лінію свого героя: поступово змінюється від невинного юного хлопчини (закоханого, повного мрій і сподівань на щасливе майбутнє з Сибіл Вейн) на безсердечного, хтивого і жорстокого чоловіка-чорта, який продав душу дияволу.

Мюзикл «Доріан Ґрей» в Київській опереті спонукає до роздумів над вічними питаннями, поєднує в собі різні жанри – мелодраму і філософську притчу, комедію і трагедію та навіть кіношні містику і жахи, захоплює яскравістю та динамічністю дійства, тож матиме попит у глядачів.

Вікторія Котенок

Джерело

DIRECTED BYlorem vestibulum
WRITTEN BYFusce pulvina & Nam cursus

FILMSTUDIONAME PRESENTSAN Fusce suscipit PRODUCTIONA laoreet a PICTURE lobortis neque CASTINGBY risus vulputate COSTUMESBY enim leo PRODUCTIONDESIGNER libero tortor DIRECTOROFPHOTOGRAPHY gravida tellus MUSICBY endrerit sagittis EDITEDBY Maecenas dictum EXECUTIVEPRODUCER tincidunt lobortis PRODUCEDBY Cras pellente STORYBY vitae pelle SCREENPLAYBY Duis accumsan WRITERDIRECTEDBY Nam purus